Отож, у п’ятницю, 27 березня, знову відбулася зустріч, яка виявилася ще теплішою, ніж наше перше знайомство. Роман Володимирович приніс нові фотографії, які зробив у зоні АТО, а ми мали можливість запитати усе, що нас цікавило. І головне, ми почули розповіді мудрого військового з чудовим почуттям гумору.

   Особисто мене дуже вразило фото українського бійця з безпритульною собакою. Наш гість пояснив, що люди покидали свої домівки, а тваринки залишалися напризволяще. В пошуках їжі й нових господарів вони найчастіше прибивалися до наших вояків, які радісно їх приймали. Так сталося з одним котиком, якого бійці взяли до намету, чим і врятували його. Потім цей кіт-лінивець  рятував життя і бійцям. Яким чином? Досить дивно, просто і кумедно. Кожного дня воїни виносили кота на свіже повітря, бо той самотужки навіть не хотів ворушити лапками. Але, передчуваючи обстріл, кіт сам забігав до намету, а бійці, спостерігаючи за тваринкою, могли готуватися до бою.

   Досить символічним став візит до нашого класу учителя хімії Олени Анатоліївни Іваненко, яка передала від 10-класників листи, подарунки  і фенічки для бійців. А одна старшокласниця вирішила подарувати жінкам-медикам власні сережки з українською символікою.

   До цієї зустрічі ми також ретельно підготувалися: виконали малюнки-підтримки для наших захисників, написали листівки, сплели прикраси-обереги. Звичайно, читали вірші та співали пісні. А пізніше до нашої аудиторії прийшли й учні 7-Б класу, які приєдналися до бесіди і вручили Роману Володимировичу свої амулети.

  Сподіваюся, всі ліцеїсти почували себе впевнено і комфортно в колі справжнього героя – військового кореспондента з рідного Житомира.

На пам’ять про зустріч у нас залишилися фотознімки, зроблені «колегою» нашого гостя педагогом-організатором Валентиною Володимирівною.

                                                                                        Учениця 7-А класу Вільдеман Вероніка

14 квітня  2015р.