До ліцею завітали гості: Андрушко В’ячеслав Миколайович, підполковник, брав участь у миротворчій операції у республіці Косово; Коренівський Олександр Броніславович, майор у відставці, брав участь у миротворчій операції у республіці Косово; Невдах В’ячеслав Олексійович, майор, брав участь у миротворчій операції у Лівані; Сироткін Павло Олександрович, підполковник запасу, учасник бойових дій у Афганістані; Адамович Анатолій Олександрович, кавалер ордена Червоної Зірки, учасник бойових дій у Афганістані. Кожен з них ділився своїми спогадами з ліцеїстами.

Андрушко В’ячеслав Миколайович починає свою розповідь про те, чого неможливо забути, про те, що забрало людські життя. Війна…Там, на югославській території він дізнався справжнє значення цього смертельно небезпечного слова, від якого віє холодом та порожнечею. Сьогодні В’ячеслав Миколайович ділиться досвідом з учнями ЖЕЛ№24, його голос розмірений, спокійний, лише численні нагороди нагадують про мужність та тягар війни.

«Я ніколи не забуду трагічних облич людей, які жили там…В нашому саперному батальйоні були професіонали. Ми не зганьбили ім’я «миротворці»… А вам я хочу побажати, щоб ви ніколи не дізналися, що таке війна». Пролунали оплески Невдаху В’ячеславу Олексійовичу, але й досі лунають у серці його слова: «Нехай буде мир!»

Особливо болісною раною був і залишається Афгаганістан. Війна у тій далекій країні принесли горе не в одну родину. Вона тривала 10 років і через неї пройшло майже 700 тисяч чоловік. Третина учасників була родом з квітучої української землі. У 2014 році відзначається 25 річниця виведення радянських військ з Афганістану.

«Я боявся не війни, боявся туди не потрапити. Таке у нас було виховання…»,- саме такими зворушливими та щирими словами починає свою розповідь Сироткін Павло Олександрович, який пройшов через горнило Афганістану. «Ми жили в палатках, на перевалі висотою 3200 метрів. Бракувало повітря, чайник не закипав, а там мороз 20 градусів, ще й спали на брезентах. Офіцери, лейтенанти - усі разом. Людина не може бути одинокою в цьому кошмарі. Але найстрашніше – зустріч з родиною загиблого друга і той горезвісний «чорний тюльпан». Всі хлопці повинні бути готові потрапити у будь-яку перепалку. Готуйте себе морально, фізично, духовно, бо таке життя.»

Учні подарували квіти шановним гостям. У залі лунали пісні у виконанні гурту «Каданс»,Захарченко Діани, декламували вірші Боярська Діана та Ящук Євген.

Хвилина мовчання… Найдовша хвилина… Найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина… Пам'ять загиблих вшанували хвилиною мовчання.

Тоді стали зрозумілими слова, які прозвучали на початку заходу: «Людина може вмерти двічі. Перший раз – на полі, коли його наздогнала куля, другий - в пам’яті людей. Але другий раз вона має жити!»

Вони йшли на війну в свої неповні 20…

А сьогодні бажають нам мирного неба, добробуту та благополуччя!

Ващенко Марія

член ліцейного прес-центру

13 лютого 2014р.